скачать рефераты
скачать рефераты

Меню

скачать рефераты

скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты
скачать рефераты

Царювання та політика Павла І

скачать рефераты

Царювання та політика Павла І

1

30

План

Вступ

Розділ 1. Народження та дитинство Павла І

Розділ 2. Зовнішня політика Павла I

Розділ 3. Військова реформа. Новаторство у війську

3.1 Турбота про німецькі колонії

Розділ 4. Оцінка діяльності Павла

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Я не розділяю звичайної зневаги до значення цього царювання.

В. Ключевський

А.С. Пушкін назвав Павла I «романтичним імператором», «ворогом підступництва і невігласів» і збирався написати історію його царювання. Л.М. Толстой вважав, що «характер, особливо політичний, Павла I був шляхетний і лицарський». У листі до історика Бартенєва в 1867 році він писав: «Я знайшов свого історичного героя. І коли б Бог дав життя, дозвілля і сил, я б спробував написати його історію».[7,3] Мова йшла про Павла I.

Інтерес до нього двох російських геніїв був невипадковий. Життя Павла Петровича відрізнялася такими трагічними рисами, «подібних яким не зустрічається в житті жодного з вінценосців не тільки російської, але і всесвітньої історії».[7,3]

До імператора Павла Першого як в істориків-фахівців, так і в рядових читачів, відношення неоднозначне. Довгий час його зображували як зайдиголову, прихильника порожніх парадів і муштри, гонителя Суворова. Але це лише одна сторона його особистості.

Актуальність дослідження полягає у тому, що особистість Павла І є дуже цікавою та невивченою, його зовнішня політика була двоякою, з одного боку вона можливо здавалася незрозумілою та необдуманою, але ж з іншого боку видно, що політика Павла І та його погляди були просякнуті далекозорістю та виважені.

Метою дослідження є зображення та вивчення зовнішньополітичної діяльності імператора Павла І, її позитивних наслідків та прорахунків.

Предметом дослідження є постать Павла І, становлення його, як політика, становище Російської Імперії в часи правління цього імператора.

Об'єктом дослідження є діяльність імператора Павла І, як новатора військової реформи, а також його зовнішня політика -- позитивна чи негативна -- з точки зору різних дослідників.

Завданнями курсової роботи є:

окреслити дитинство Павла І та факторів, які впливали на становлення його, як особистості;

визначити основні напрями зовнішньої політики імператора Павла І;

встановити заходи, які були проведенні у сфері військової реформи;

оцінити діяльність імператора Павла І.

Методом дослідження в першому розділі є описовий метод. В другому та третьому розділах застосовувалися історичний метод та метод порівняння.

Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури, що налічує 24 джерела.

Розділ 1. Народження та дитинство Павла І

Павло I народився 20 вересня 1754 року. Довідавшись про народження онука, Єлизавета Петрівна наказала негайно ж принести його до неї, і з цього дня колиска хлопчика знаходилася в спальні імператриці. Катерина Олексіївна побачила сина лише на восьмий день. Імператриця нікому не довіряла онука, навіть матері, яку дитина бачила рідко, та й то в присутності Єлизавети Петрівни чи її наближених. Хлопчик часто хворів -- у кімнатах було пекуче натоплене, а його колиску, оббиту зсередини хутром чорно-бурої лисиці, накривали ще і ковдрами, боячись застуди.

Суспільство матінок і няньок, що оточували дитину, зробило на нього поганий вплив: розповіді про домовиків і примар сильно діяли на уяву вразливого хлопчика. Іноді від страху він ховався під стіл і все життя боявся грози.

Дитинство Павла пройшло в турботах самотньої і велелюбної бабки, без материнської ласки і тепла. Мати залишалася для нього малознайомою жінкою і згодом усе більш і більш віддалялася. Коли спадкоємцю виповнилося шість років, йому відвели крило Літнього палацу, де він жив зі своїм двором разом з вихователями. Обер-гофмейстером при ньому був призначений Микита Іванович Панин -- один зі славнозвісних державних діячів свого часу.

Павла I учили математиці, історії, географії, мовам, танцям, фехтуванню, морській справі, а коли підріс -- богослов'ю, фізиці, астрономії і політичним наукам. Його рано знайомлять із просвітительськими ідеями й історією: у десять-дванадцять років Павло вже читає творИ Монтеск'є, Вольтера, Дідро, Гельвеция, Даламбера. Порошин розмовляв зі своїм учнем про твори Монтеск'є і Гельвеция, змушував читати їх для освіти. Він писав для великого князя книгу «Державний механізм», у якій хотів показати різні частини, якими рухається держава.

Учився Павло легко, виявляючи і гостроту розуму, і непогані здібності; відрізнявся надзвичайно розвитою уявою, відсутністю посидючості і терплячості, мінливістю. Але, напевне, було щось у цесаревичі таке, що викликало пророчі слова його молодшого вихователя С. А. Порошина: «При найкращих намірах ви змусите ненавидіти себе».

Коли Павлу I було сім років, вмерла імператриця Єлизавета. Згодом Павло довідався, як Катерина зробила свій переможний похід на чолі гвардії в Петергоф і як її розгублений чоловік, відрікся від престолу, і був відвезений у Ропшу. А Микита Іванович Панин, до якого Павло незабаром звик, уселяв йому мистецьки деякі дивні і неспокійні думки про імператрицю. Знайшлися й інші, котрі розтлумачили хлопчику, що після смерті Петра III належало імператором бути йому, Павлові, а дружина задушеного государя могла бути лише регентшею і правителькою до його, Павла, повноліття. Павло це дуже запам'ятав. Тридцять чотири роки думав він про це дні і ночі, ховаючи в серце болісний страх перед тією принцесою, що заволоділа російським престолом, зовсім не сумніваючись у своєму праві самодержавно керувати багатомільйонним народом.

20 вересня 1772 року був день його повноліття. Багато хто був впевнений, що Катерина залучить до керування країною законного спадкоємця. Але цього, зрозуміло, не трапилося. Катерина розуміла, що з її смертю, якщо Павло зійде на престол, уся її державна програма буде знищена в перші ж дні його правління. І вона задумала відсторонити Павла від престолу. І він про це здогадувався.

Виявляти характер Павла почав відтоді, коли він подорослішав і став усвідомлювати своє положення при дворі: залишеного без уваги матері спадкоємця престолу, з яким зневажливо обходяться фаворити, якому не довіряють ніяких державних справ.

Павло, побувавши в Берліні і зачарувавши пруською регламентацією і беззаперечною дисципліною, став різко критикувати політику матері. Пішло відсторонення від двору: у 1783р. Павло одержав у подарунок Гатчину і переїхав туди зі своїм «двором». У тісному гатчинскому світі, зовсім відсторонений від урядових інтересів, він замкнувся на улюбленій військовій справі: організував три батальйони по пруському зразку, одяг їх у мундири прусського війська, сам займався вахтами-парадами, оглядами, маневрами по суботах, наслідуючи при цьому Фрідріха II в одязі, ході, навіть манері їздити на коні. Подібність з діями батька, Петра III, було разючим, і сама Катерина відзначала це, іронічно відзиваючи про гатчинскі батальйони: «батюшкино військо».

Гатчинське самітництво і чутки про наміри матері вдруге позбавити його престолу, зробивши спадкоємцем сина Олександра, остаточно зіпсували характер Павла. Він став підозрілим, запальність і дратівливість усе частіше проривалися назовні у виді припадків невтримного гніву, утихомирювати який могли лише його дружина Марія Федорівна і фрейліна Є. И. Нелідова. Разом з тим він був відхідливий: визнавав свої помилки і просив пробачення, був щедрий, намагався піклуватися про підлеглих, мав добре, чуттєве серце. Поза Гатчиною був строгий, похмурий, неговіркий, уїдливий, з достоїнством зносив глузування фаворитів (не випадково за кордоном йому дали прізвисько -- «росіянин Гамлет»). У колі родини не був проти повеселитися, потанцювати.

Що стосується моральних підвалин Павла, то вони були непохитні. Він любив дисципліну і порядок, сам був зразком у цьому, прагнув бути справедливим і дотримувати законність, був чесний і прихильний строгим нормам сімейної моралі. Не випадково деякі історики однією з визначальних рис особистості і навіть його ідейних поглядів вважали «лицарственність»[12,54] та поставлене на чолі всього життя лицарське поняття про честь. Політична мета, усвідомлена ще до воцаріння, -- максимальна централізація влади як єдиний шлях до «блаженства всіх і кожного». Мрія про «тверду, шляхетну» владу сполучається з осудом придворної розкоші, аморальності, ліні, марнослів'я. «Государ привчав до порядку і вельмож, доводить і найзнатніших панів до ретельного виконання своїх посад»[12,55].

Ідеаліст, внутрішньо порядна людина, але з надзвичайно важким характером і без досвіду і навичок державного керування, Павло вступив на російський престол 6 листопада 1796 року. Ще, будучи спадкоємцем, Павло Петрович продумував програму своїх майбутніх дій, але на практиці став керуватися скоріше особистими почуттями і поглядами, що вело до посилення елементу випадковості в політиці, додавало їй зовні суперечливий характер.

Розділ 2. Зовнішня політика Павла I

Ставши імператором, Павло скасовує найтяжчий рекрутський набір і урочисто повідомляє, що «відтепер Росія буде жити у світі і спокої, що тепер немає ні найменшого нестатку мислити про поширення своїх кордонів, тому що і без того досить вже і предосить велика...».[7,220] Відразу по вступі на престол імператор Павло I заявив, що відмовляється від приготування до війни з Францією.

«Не можна зобразити, -- пише Болотов, -- яку приємну дію зробив цей благодійний указ у всій державі, -- і скільки сліз і подихів подяки випущено з очей і сердець багатьох мільйонів мешканців Росії. Уся держава і всі кінці і межі її були їм обрадувані і всюди чутні були єдиного тільки побажання всіх благ новому государю...».[7,220]

29 листопада 1796 року була оголошена амністія полоненим полякам. Імператор велів «усіх таких звільнити і відпустити в колишні їхні житла; а закордонних, якщо побажають, і за кордон. Про виконання цього наш сенат має учинити негайно належне розпорядження, наказавши куди слід, щоб з боку губернських правлінь і інших земських начальств узяті були міри до спостереження, щоб ці, що звільняються залишалися спокійно і поводилися доброчесно, не входячи ні в які шкідливі зносини, під побоюванням тяжкого покарання».[13,305]

Незабаром полягає світ з Персією. У листі до пруського короля від 3 січня 1797 року Павло писав: «З наявними союзниками багато чого не зробиш, а так як боротьба, що вони вели проти Франції, тільки сприяла росту революції і її відсічі, то світ може послабити її, підсиливши мирні антиреволюційні елементи в самій Франції, досі придавлені революцією». [7,237] Контрреволюційний переворот 27 липня 1794 року приводить до падіння якобінської диктатури у Франції. Революція затихає. Блискучі перемоги генерала Бонапарта над австрийцами в Італії приводять до виникнення цілого ряду демократичних республік під егідою Франції. Павло бачить у цьому подальше поширення «революційної зарази» і виступає за скликання європейського конгресу для врегулювання територіальних суперечок і припинення революційних завоювань. Він готовий навіть визнати Французьку республіку «заради заспокоєння Європи», тому що інакше «проти волі прийдеться братися за зброю». Однак ні Австрія, ні Англія його не підтримали, і в 1798 році створюється нова коаліція проти Франції. Росія в союзі з Англією Австрією, Туреччиною і Неаполітанським королівством починає війну проти Франції.

«Покласти межу успіхам французької зброї і правил анархічних, примусити Францію ввійти в колишні границі і тим відновити в Європі міцний світ і політичну рівновагу»[7,238] -- так розцінює Павло участь Росії в цій коаліції. Інструктуючи генерала Розенберга, призначеного командувати російським експедиційним корпусом, Павло писав: «...Відвертати усе, що в землях не неприязних може збудити ненависть чи негожі на рахунок війська враження (уникати участі в продовольчих екзекуціях), вселяти, що ми прийшли відгородити загальний спокій і безпеку, для того ласкаве і приязне звертання з жителями. Відновлення престолів і вівтарів. Охороняти військо від «пагубної зарази розумів», дотримувати церковні обряди і свята»[7,3].

4 квітня Суворов прибув у головну квартиру союзної армії, розташовану в містечку Валеджіо на півночі Італії. Уже 10 квітня узяттям Брешії почалися воєнні дії. Проти 86-тисячної армії союзників діяла 58-тисячна армія Франції; на півночі нею командував колишній військовий міністр Шерер, а на півдні -- молодий і талановитий генерал Макдональд. Використовуючи кількісну перевагу союзників, Суворов вирішив відтіснити ворога в гори за Геную й опанувати Мілан, а потім завдати поразки Макдональду. Надалі він планував через Савойю вторгнутися у Францію, а війська ерцгерцога Карла разом з російським корпусом Римського-Корсакова повинні були витиснути французів зі Швейцарії і кинутися до Рейну. 15 квітня почався завзятий триденний бій із французами на ріці Адда. У цей день старого Шерера перемінив один із кращих полководців Франції генерал Моро.

У кровопролитному бою успіх супроводжував то одну, те іншу сторону. Енергійний Моро намагається зібрати разом розтягнуті на десяток кілометрів війська, але йому це не вдається. Утративши три тисячі убитими і п'ять тисяч полоненими, французи відходять на південь. Доля Ломбардії була вирішена -- ріку Адда Суворов назвав Рубіконом по дорозі в Париж.

Страницы: 1, 2, 3, 4


скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты
скачать рефераты

НОВОСТИ

скачать рефераты




скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты
скачать рефераты
Вход
скачать рефераты
п»ї
скачать рефераты
© 2000-2017

Рефераты, научные работы, рефераты литература, рефераты кулинария, рефераты медицина, рефераты релиния, рефераты социология, большая бибилиотека рефератов, реферат бесплатно, рефераты право, рефераты авиация, рефераты психология, рефераты математика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты биология, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, сочинения, курсовые, рефераты логистика, дипломы, рефераты менеджемент и многое другое.

Все права защищены.